ХІРУРГІЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ПАХОВИХ ГРИЖ

Анотація

Високий відсоток рецидивів заставив хірургів шукати більш надійні способи укріплення передньої і задньої стінки пахових гриж. Ми розробили свої оригінальні модифікації, одна з них полягає в наступному: після фіксації сітки до пахової зв’язки медіальну її частину фіксуємо П– подібними вузловими швами до апоневротично-мязевого клаптя. Таким чином сітчастий імплантат ми затягаємо під внутрішній косий м’яз живота і запобігаємо розшаруванню м’яза фіксуючи сітку разом з апоневрозом зовнішнього косого м’яза живота.

Спостерігали за 812 хворими, прооперованими з приводу пахової грижі. Вік хворих коливався в межах 22-86 років, але більша частина пацієнтів (68%) була працездатного віку. У 134 хворих пластика пахової грижі проводилася власними тканинами за Постемським (84%) і Басіні (13%). В 3% випадків операції були виконані за методом Спасокукоцького зі швом Кімбаровського. За методом Ліхтенштейна, в модифікації, були прооперовані 678 (83,5%) хворих. Операцію закінчували постановкою дренажа типу Редон на 2-4 доби. Серозне запалення у ділянці післяопераційної рани спостерігали у 5% пацієнтів: післяопераційна гематома-у 1 %, інфільтрат-у 3% і орхіт-у 1%. Усі ці ускладнення були ліквідовані консервативними заходами. Режим – пацієнти починали ходити з першої доби після операції. Після застосування ненатяжних методів операції середній л/день із 6,2 скоротився до 4,3. Отже запропоновані нами методики, направлені на удосконалення операції Ліхтенштейна з акцентом на укріплення внутрішнього кільця пахового каналу.