THE EFFECT OF THE REHABILITATION AND PHYSICAL THERAPY PROGRAM ON THE FUNCTIONAL STATUS OF POST-STROKE PATIENTS

Анотація

У статті розглядається вплив програми фізичної реабілітації на функціональний стан опорно-рухового апарату у пацієнтів похилого віку, які перенесли внутрішньомозковий інсульт і перебувають в умовах центру нейрореабілітації у ранньому постінсультному періоді. До впровадження програми постінсультні пацієнти мають виражені порушення ходьби, і виражену залежність від сторонньої допомоги.

Мета роботи – виявити ефективність програми фізичної реабілітації для постінсультних пацієнтів в ранньому відновному періоді.

Результати. Виявлено особливості адаптації гемодинаміки у постінсультних пацієнтів в умовах центру реабілітації. Найбільш позитивний ефект програма створює на зменшення показників залежності від сторонньої допомоги

Висновок.  Впровадження програми фізичної реабілітації дозволило збільшити силу м’язів  верхньої і нижньої кінцівки за шкалою MRCS на 20 %. Пацієнти після проходження програми стали більш незалежними і менше потребували повсякденної допомоги, а також освоїли навички ходьби. Це підтверджують тести функціонального стану (індекс Бартела, Рівермід) та оцінка самостійної ходьби (індекс ходьби Хаузера). Рівень інвалідизації за шкалою Ренкіна знизився на 20 %, індекс мобільності Рівермід збільшився на 50,6 %, індекс повсякденної активності Бартела збільшився на 13,5 %, на 31,8 %, збільшився індекс ходьби Хаузера та обсяг руху у суглобах верхніх і нижніх кінцівок, рівень спастичності за модифікованою шкалою Ашворт знизився на 22,5 % у верхній кінцівці і на 20 % - у нижній кінцівці, Пацієнти могли здійснювати рух із невеликим опором.

Отже, ефективність програми фізичної реабілітації виявляється у статистично вірогідному (p<0,05) збільшенні сили паретичних м’язів, зниженні спастичності та збільшенні обсягу рухів у суглобах: плечовому суглобі амплітуда рухів вірогідно збільшилась: згинання на 4,6% (p<0,01), розгинання – на 19,4% (p<0,01), зовнішня ротація – на 11% (p<0,01) , відведення - на 5,9% (p < 0,01) У ліктьовому суглобі обсяг руху вірогідно збільшився: згинання – на 1,1 % (p < 0,001), розгинання – на 6,4 % (p < 0,001). У більшості пацієнтів відновилася навичка ходьби, що сприяло підвищенню рівня їхньої незалежності.