ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ ХВОРОБІ ПАРКІНСОНА

Анотація

Резюме. Хвороба Паркінсона була відкрита і описана вже більше ніж 250 років тому Дж. Паркінсоном. Вона є найрозповсюдженішим хронічним захворюванням, що уражає людей переважно похилого віку (старше 60 років). В основі захворювання лежить прогресуюче руйнування нейронів, які виробляють нейромедіатор дофамін у чорній субстанції. З часом недостатність вироблення дофаміну веде до виникнення моторних і немоторних проявів захворювання. Ознаки хвороби Паркінсона – ригідність рухів, тремор, гіпокінезія, постуральні порушення, вегетативні, когнітивні і психологічні порушення, проблеми з мовою і ковтанням. У 1976 році Хеном і Яром було запропоновано 5 стадій захворювання, перехід з однієї стадії в іншу відзначається 3-ма типами прогресування. Більшість авторів відмічають доцільність застосування різних реабілітаційних заходів і медикаментозного лікування. Завдання фізичної терапії – попередження або зменшення темпів прогресування симптоматики і пристосування хворих до вже наявних рухових порушень. Позитивно на організм впливає масаж – він сприяє нормалізації функцій ЦНС і відновлює м’язову рухливість. Ціль ерготерапії полягає в тому, щоб забезпечити незалежність пацієнта в повсякденній діяльності від сторонньої допомоги, облаштувати його оточення зручними та безпечними речами. За допомогою методу біоуправління у хворого формується рухова навичка самостійного контролю положення центра тиску, яка в подальшому допомагає рухатися без втрати рівноваги. Доцільним є впровадження в комплекс фізичної терапії приформованих фізичних факторів – гідротерапія (прісні, перлинові, хлориднонатрієві, йодобромні, сірчані ванни), електросудомна терапія.