ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ГОСТРУ НЕПРОХІДНІСТЬ ТОНКОЇ КИШКИ ПІСЛЯ ЇЇ РЕЗЕКЦІЇ

І. Я. Дзюбановський; В. В. Бенедикт; А. М. Продан

doi:10.21802/scientificandpracticaljournal.v2i№ 4(8) жов.41

Автор(и)

І. Я. Дзюбановський Тернопільський державний медичний університет, ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, кафедра хірургії ННІ ПО, м. Тернопіль https://orcid.org/0000-0001-8852-3938
В. В. Бенедикт Тернопільський державний медичний університет, ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, кафедра хірургії ННІ ПО, м. Тернопіль https://orcid.org/0000-0002-2568-0271
А. М. Продан Тернопільський державний медичний університет, ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, кафедра хірургії ННІ ПО, м. Тернопіль https://orcid.org/0000-0002-6052-192X

DOI:

https://doi.org/10.21802/scientificandpracticaljournal.v2i№%204(8)%20жов.41

Ключові слова:

тонка кишка, гостра непрохідність, резекція

Анотація

Гостра непрохідність тонкої кишки (ГНТК) являється складною, до кінця не вирішеною актуальною проблемою у невідкладній абдомінальній хірургії. Метою дослідження було розробка нових та удосконалення існуючих декомпресійних операційних і медикаментних способів профілактики і лікування моторно-евакуаторних порушень травного каналу в інтра- та післяопераційному періодах у хворих на гостру непрохідність тонкої кишки після резекції некротизованої ділянки кишки. Проведено комплексне (клінічне, лабораторне, інструментальне) обстеження 22 хворих на ГНТК, яким було проведено хірургічне лікування з використанням резекційних методів усунення непрохідності. У 8 (36,36 %) осіб операцію завершено накладанням кінцевої ентеростоми-ілеостоми за власною методикою, у 9 пацієнтів сформовано первинний ентеро-ентероанастомоз з лапаростомою за власною методикою, і у 5 (22,73 %) хворих операцію завершено формуванням прямого ентеро-ентероанастомозу. В післяопераційному періоді в залежності від функціонального стану тонкої кишки призначалася медикаментозна терапія направлена на корекцію метаболічних процесів в кишці, що сприяло ранньому відновленню моторно-евакуаторної функції. Додатково з 2-3 доби використовували метод внутрішньо-порожнинного пнемномасажу травного каналу. Запропонована програма лікування сприяла відновленню моторно-евакуаторної функції на 1-2 доби, зменшення тривалості стаціонарного лікування майже на 4 доби та кількості ускладнень на 8,46 %.