CLINICAL JUSTIFICATION OF THE EFFICIENCY OF USING IMPROVED METHODS OF DETERMINING AND FIXING OCCLUSAL RELATIONSHIPS IN PATIENTS WITH PARTIAL EDENTULOUS

Анотація

Визначення оптимального оклюзійного співвідношення є актуальним завданням при ортопедичному лікуванні дефектів зубних рядів великої протяжності.

Мета: встановити ефективність запропонованих способів визначення та фіксації оклюзійних співвідношень на основі клінічних показників ЗЩС пацієнтів, яким одночасно виготовлено незнімні та знімні ортопедичні конструкції.

Матеріали і методи обстеження Було проведено ортопедичне лікування незнімними конструкціями та частковими знімними  протезами використовуючи вдосконалений метод (1 група) та загальноприйняту методику (2 група). Групи були розділені на підгрупи: а – без порушення оклюзії та б – із порушеннями. Обстеження включало збір анамнезу, визначення пародонтального індексу Рассела (РІ), оцінку оклюзійних співвідношень та стану скроневонижньощелепного суглобу (СНЩС) за скороченим «Гамбурзьким протоколом».

Результати та висновки Ефективність запропонованих способів формування оклюзійних співвідношень встановлено на основі скарг пацієнтів, даних обстеження ЗЩС, оцінки РІ. Зокрема, напруженість і втому м’язів обличчя через тиждень відчувало на 23,3% більше осіб в 2а підгрупі, ніж в 1а, та на 36,7% – в 2б, ніж в 1б після року користування зубними протезами (р<0,05). Через рік достовірно більше було осіб із ознаками ексцентричної супраоклюзії в 2а підгрупі, порівняно із 1а, (30±0,09% (9) і 3,3±0,03% (1)), а  із ознаками центричної супраоклюзії в 2б підгрупі 36,7±0,09% (11), проти 10±0,06% (6) в 1б (р <0,05).

         Позитивний вплив запропонованого методу лікування спостерігали і на СНЩС через рік спостереження в 1а та 1б підгрупах на 16,7% та на 13,3% було менше осіб із однією ознакою Гамбурзького протоколу; на 6,7% та на 40% – з двома, порівняно з первинними даними.  Проте в 2а підгрупі на 13,3% виявили більше осіб із однією ознакою та на 10% - із двома ознаками, а у 2б – зменшення  пацієнтів із двома ознаками на 10%.

         Покращення стану тканин пародонту відмічали через рік за динамікою РІ - середнє значення в 1б підгрупі було достовірно нижче на 57,6%, ніж в 2б підгрупі, а в 1а підгрупі - на 39,3%, ніж в 2а, (р<0,05).